Категорія: Поради сімейного лікаря

АНТИБІОТИКИ: КОЛИ БЕЗ НИХ НЕ ОБІЙТИСЯ І ЧОМУ ЇХ МАЄ ПРИЗНАЧАТИ ЛИШЕ ЛІКАР

Автор:

Центр громадського здоров’я України спільно з LIGA.Life розпочали соціальну кампанію #Антибіотик_за_призначенням з обізнаності щодо антибіотиків. Упродовж найближчих тижнів ми спільно опублікуємо низку статей, які допоможуть дізнатися більше про антибіотики та потенційні ризики, пов’язані з ними.

Антибіотики — це…

Антибіотики існували задовго до того часу, як людство навчилось використовувати їх для лікування. Це хімічні речовини, які виробляють різні мікроорганізми, в тому числі й самі бактерії, щоб захистити себе від інших бактерій.

Однією з перших вчені помітили речовину, що згубно впливає на бактерії, яку виділяють гриби роду Penicillinum. Так був відкритий пеніцилін — перший антибіотик, який почали виробляти в промислових масштабах. Потім відкрили інші подібні речовини, а згодом люди навчились синтезувати їх в умовах лабораторії.

Бактерія — це одноклітинний організм. Деякі антибіотики атакують клітинну стінку бактерії. Через це бактерія більше не може атакувати наш організм. Наприклад, так діє пеніцилін, така дія називається бактерицидною.

Деякі антибіотики блокують можливість бактерії розмножуватись. Щоб продовжити запальний процес в організмі, потрібні мільйони бактерій. Коли їхнє розмноження припиняється, в імунної системи з’являється шанс побороти «загарбника». Така дія антибіотика називається бактеріостатичною.

Наразі існує багато груп антибіотиків (цефалоспорини, пеніциліни, фторхінолони тощо), і кожен з них має свої особливості.

Коли без антибіотика не вижити

Ми покладаємось на антибіотики при таких серйозних станах як бактеріальні пневмонії та менінгіти.

Антибіотики рятують нас при такій екстремальній реакції організму на інфекцію як сепсис.

Антибіотики необхідні під час хірургічних втручань, пацієнтам, які страждають на важкі захворювання нирок тощо.

Загалом антибіотики прописують:

  • для захворювань, які, можливо, навряд пройдуть самостійно та можуть бути небезпечні для оточуючих;
  • коли антибіотики можуть значно пришвидшити одужання людини;
  • коли є ризик серйозних ускладнень або навіть смерті. Як, наприклад, при флегномі чи пневмонії.

Хто більше ризикує захворіти на бактеріальну інфекцію

Перш за все це:

  • люди старші 75 років;
  • новонароджені немовлята;
  • ті, хто страждає на серцеву недостатність;
  • ті, хто страждає на цукровий діабет;
  • люди зі слабкою імунною системою: це може бути як внаслідок хвороби, наприклад, СНІД, так і внаслідок лікування, наприклад, хіміотерапії.

Як зрозуміти, що хвороба потребує антибіотиків

Зрозуміти, чи є у вас бактеріальна інфекція та чи потребує вона лікування антибіотиками, може лише лікар. Але навіть йому для встановлення точного діагнозу може знадобитись ряд інструментів.

Іноді стан пацієнта такий важкий, що й без аналізів лікар бачить ситуацію й призначає антибіотики на основі огляду. Іноді потрібні лабораторні аналізи, іноді — інструментальна діагностика.

В деяких випадках потрібно зрозуміти, до яких саме антибіотиків чутлива бактерія, щоб визначити, який саме препарат допоможе людині.

Саме тому всі лікарі наголошують на тому, що антибіотики — дуже серйозні препарати й призначати їх собі самостійно небезпечно.

Не всі бактеріальні інфекції вимагають негайного прийому антибактеріальних препаратів.

Наприклад, Національна служба здоров’я Великої Британії зауважує, що якщо запалення сечового міхура, відоме нам як цистит, протікає з незначними симптомами й минає протягом 3 днів, організм може самостійно впоратись з інфекцією.

Побічні ефекти антибіотиків

Антибіотики можуть мати доволі неприємні побічні ефекти.

Найчастіше — це побічні реакції з боку травної системи, як, наприклад, діарея, нудота, здуття живота, біль в животі тощо.

Але часто це можуть бути й алергічні реакції, які проявляються висипом, а в рідкісних випадках — навіть анафілактичним шоком.

День боротьби з діабетом

Автор:

Діабет – це хронічне захворювання, при якому організму не вистачає власного інсуліну (це діабет І типу), або ж він не може його ефективно використовувати (це діабет ІІ типу). Найпоширенішим є діабет ІІ типу. В Україні на таку форму діабету хворіють близько 1 млн людей. Близько 200 тисяч людей хворіють на діабет І типу і є інсулінозалежними.

Для пацієнта найперший порадник у профілактиці та діагностиці будь-якого захворювання, а не тільки діабету – сімейний лікар. Саме він надасть консультацію щодо запобігання виникненню діабету. Зважаючи на стан здоров’я пацієнта, фактори ризику та можливу спадковість, випише електронне направлення на проведення досліджень або на консультацію лікарів-спеціалістів, наприклад, ендокринолога.

До пакету безоплатних послуг лікаря первинки, спрямованих на профілактику, діагностику та лікування діабету, включено:
🔹 вимірювання рівня цукру в крові;
🔹 регулярне вимірювання артеріального тиску – постійний підвищений тиск може свідчити про початок хвороби;
🔹 оцінку загального серцево-судинного ризику за шкалою SCORE;
🔹 вимірювання індексу маси тіла;
🔹 аналіз на загальний холестерин;
🔹 консультація щодо здорового способу життя;
🔹 направлення на інші аналізи та дослідження у вузьких спеціалістів;
🔹 призначення ліків з програми «Доступні ліки» для людей з діабетом ІІ типу.

Пацієнти, що потребують інсулінотерапії, отримують її за програмою, яка адмініструється МОЗ. Щоб отримати препарати інсуліну пацієнту необхідно:
🔹 прийти на прийом до свого лікаря-ендокринолога, у якого він перебуває на обліку. Ендокринолог відмічає пацієнта в реєстрі пацієнтів, що потребують інсулінотерапії, і виписує рецепт;
🔹 звернутись з рецептом до аптеки та отримати інсулін безоплатно або з доплатою (залежно від категорії хворих на діабет, яким призначається певний вид і форма випуску препарату інсуліну). Перелік аптек можна дізнатися у закладах охорони здоров’я або в структурних підрозділах з питань охорони здоров’я.

Профілактика діабету полягає у простих заходах ЗОЖ:
🔹 досягнути нормальної ваги тіла та підтримувати її;
🔹 бути фізично активним;
🔹 дотримуватись здорового харчування та зменшувати кількість цукру та насичених жирів;
🔹 утримуватись від паління та зловживання алкоголем.

Пам’ятайте, що люди з діабетом можуть уникнути важких ускладнень та прожити довге життя завдяки вчасно розпочатому лікуванню та дотриманню правил здорового способу життя. Залишайтеся активними та здоровими!

Вберегтися від гепатиту В можна завдяки вакцинації. Вакцини проти гепатиту С не існує

Автор:

Гепатит – це вірусне захворювання печінки запального характеру. Існує 5 основних вірусів гепатиту: типи А, B, C, D, E. Вірусні гепатити небезпечні тим, що вони вони можуть призвести до розвитку серйозних ускладнень, викликати спалахи хвороби та значне поширення захворювання. Віруси гепатитів В і С провокують розвиток хронічної хвороби в сотень мільйонів людей по всьому світу та є найпоширенішою причиною цирозу та раку печінки. 96% усіх смертей пов’язані із захворюванням  на вірусні гепатити В і С. Загалом у світі налічується 71 мільйон людей з гепатитом С та 257 мільйонів людей з гепатитом В.

За офіційними даними Центру громадського здоров’я станом на 1 січня цього року, в Україні зареєстровано 7 179 нових випадків вірусного гепатиту С (ВГС). 87 269 людей перебувають під медичним наглядом. У 219 році проліковано 7 302 людини.

Станом на цей же період зафіксовано 1 848 нових випадків вірусного гепатиту В (ВГВ). 23 631 людина перебуває під медичним наглядом. Минулого року проліковано 1 829 людей.

Всього ж, за оцінками, 1 342 418 українців інфіковані ВГС та 559 341 — ВГВ.

Вберегтися від гепатиту В можна завдяки вакцинації. Вакцини проти гепатиту С не існує. Гепатит В наразі невиліковний, у той час, як гепатит С виліковний.

Станом на 1 травня цього року від вірусного гепатиту В вакциновано 60 627 дітей віком до року, що становить 19,5% від планових щеплень.

Нагадаймо, гепатит — це захворювання печінки запального характеру, як правило, вірусного походження.

Гепатити B і C — два основних типи вірусного гепатиту, які можуть викликати цироз та гепатоцеллюлярную карциному.

ВГВ і ВГС є причиною 96% всіх випадків смертей, зумовлених гепатитами. Згідно з даними ВООЗ, близько 325 млн людей у ​​світі живуть з хронічною інфекцією, спричиненою вірусом гепатиту B або вірусом гепатиту C.

Гепатит В — це захворювання печінки, яке викликає вірус гепатиту В (ВГВ).

Шляхи передавання гепатиту B:

  • від матері до дитини під час народження;
  • незахищені статеві контакти;
  • маніпуляції, пов’язані з контактом із кров’ю (татуювання, пірсинг тощо);
  • використання нестерильного ін’єкційного інструментарію під час вживання наркотиків.

Гепатит B є небезпечний і для працівників охорони здоров’я, які можуть мати травми від уколів голками під час догляду за пацієнтами, інфікованими ВГB.

Найкращий та найбільш ефективний спосіб попередження інфікування ВГB — це вакцинація.

Вірус гепатиту B не передається через столові прибори, під час годування груддю, через обійми, поцілунки, рукостискання, кашель, чхання, користування громадськими басейнами тощо.

Як захиститися від ВГВ:

Вакцинація формує імунітет на 20–30 років, а інколи — пожиттєво.

Поширенню ВГВ можна запобігти, якщо:

  • уникати контактів з кров’ю та рідинами організму інших людей;
  • обирати пероральні ліки замість ін’єкцій там, де це можливо;
  • уникати випадкових статевих контактів, завжди використовувати презервативи;
  • не ділитися засобами індивідуального користування (бритвами, ножицями тощо);
  • використовувати лише стерилізовані інструменти для пірсингу і татуювання;
  • вагітним жінкам, у яких діагностовано гепатит B, слід порадитися з лікарем про те, як запобігти передаванню вірусу до дитини.

Гепатит C — захворювання печінки, зумовлене вірусом гепатиту С. Вірус може спричиняти як гостру, так і хронічну інфекцію.

Вірус гепатиту C (ВГС), в основному, передається під час контакту з інфікованою кров’ю чи біологічними рідинами інфікованої людини.

Шляхи передавання гепатиту С:

  • маніпуляції, пов’язані з контактом із кров’ю (татуювання, пірсинг тощо);
  • використання нестерилізованих побутових та професійних приладів після інфікованої людини (зубні щітки, манікюрні ножиці, бритви тощо);
  • використання нестерильного ін’єкційного інструментарію під час вживання наркотиків;
  • під час переливання крові та її компонентів.

Можливе також передавання інфекції під час незахищеного статевого контакту, але це відбувається набагато рідше. Крім того, ВГC може передаватися від матері до дитини. Вакцини проти гепатиту C не існує.

Гепатит C не передається через грудне молоко, харчі або воду, під час побутових контактів: обіймів, поцілунків, споживання їжі та напоїв спільно з інфікованою людиною.

Як захиститися від ВГС

Ефективність лікування препаратами прямої противірусної дії становить більше 95%.

Вакцини проти гепатиту C не існує. Профілактика полягає у безпечних медичних та інших маніпуляціях, що передбачають контакт із кров’ю.

Поширенню ВГС можна запобігти, якщо:

  • дотримуватися гігієни рук — часто і ретельно їх мити;
  • пам’ятати про безпечні медичні ін’єкції та стерильне ін’єкційне обладнання;
  • тестувати донорську кров на гепатити B і C (а також ВІЛ і сифіліс);
  • правильно і регулярно користуватися презервативами.

Людям, інфікованим ВГС, слід:

  • консультуватися щодо варіантів меддопомоги та лікування;
  • вакцинуватися від гепатиту A і B;
  • дотримуватися правильного лікування;
  • регулярно проходити моніторинг, щоб вчасно діагностувати хронічні захворювання печінки.

Стаття підготовлена за інформацією Центру громадського здоров’я.

Як зберегти нормальну роботу щитоподібної залози

Автор:

Щорічно 25 травня відзначається Всесвітній день щитоподібної залози (World Thyroid Day). Дата увійшла в календар у 2009 році з ініціативи Європейської тироїдної асоціації.

Щитоподібна залоза виробляє гормони, які беруть участь у регуляції низки біохімічних процесів, у тому числі адаптації інтенсивності обміну речовин до потреб тіла в даний момент. Гормони щитоподібної залози діють на всі клітини тіла і впливають на такі процеси як робота серця, інтенсивність обміну речовин, ріст та інтелекуальний розвиток дітей, емоційну стабільність дорослих.

Щитоподібна залоза відповідає за секрецію таких гормонів:

  • йодовані — тироксин і трийодтиронін (секретуються епітеліальними клінтинами);
  • тиреокальцитонін — кальцитонін (секретується парафолікулярними клітинами (С-клітинами)

Чи усім потрібен йод?

Тироксин та трийодтиронін містять йод, тому ми маємо достатньо споживати його з їжею. Якщо йоду бракує, щитоподібна залоза збільшується, але не може виробити достатню кількість гормонів.

Нестача тиреоїдних гормонів (гіпотиреоз) призводить до низки симптомів:

  • слабкість
  • набір ваги або проблеми із її скиданням
  • сухе жорстке волосся або втрата волосся
  • непереносимість холоду
  • біль у м’язах
  • депресивний стан та дратівливість
  • порушення менструального циклу чи втрата лібідо
  • закрепи
  • підвищення рівня холестерину
  • рак щитоподібної залози
  • у дітей — затримка розумового розвитку (кретинізм).

Водночас в організмі може бути і надлишок йоду та тиреоїдних гормонів. Надлишок тироксину може виникати внаслідок запалення залози або якщо з’являються власні антитіла до рецептора тиреотропного гормону (ТТГ). ТТГ — це гормон гіпофізу, і саме його рівень визначає, скільки тироксину слід виділити щитовидній залозі.
Антитіла імітують дію гормону, тож залоза утворює зайве. Втім, сам прийом йоду не може призвести до надмірного утворення гормонів. ВООЗ вважає безпечною дозу йоду в 1 000 мкг (1 мг) на добу. У щитоподібній залозі може запасатися до 16 мг йоду.

Симптоми гіпертиреозу:

  • знервованість та роздратованість
  • непереносимість спеки і пітливість
  • тремтіння, втрата ваги або нездатність її набрати
  • підвищена активність кишківника
  • набряклість щитоподібної залози
  • тахікардія (часте серцебиття)
  • тонка, тендітна і волога шкіра та нерівномірний ріст волосся
  • порушення сну.

В Україні брак гормонів щитоподібної залози трапляється частіше за надлишок.

Скільки потрібно йоду, щоби бути здоровим

Залежно від віку добова потреба в йоді складає від 90 до 300 мкг (1 мкг = 1 мільйонна частина грама, 10–6 г).

Для жінок добова норма йоду становить 150–300 мкг, а для чоловіків — до 300 мкг.

Норми споживання йоду для дітей:

  • 0–6 років — 90 мкг;
  • 6–12 років — 120 мкг.

Більшість мешканців України щодня споживає лише 40–80 мкг йоду на добу. У зоні найбільшого ризику — Західна Україна та Чернігівська область, де споживання йоду найменше.

Створити надлишок йоду в організмі досить складно, оскільки 95–98% йоду, що надходить в організм, виводиться із сечею, а 2–5% — через кишківник. Експерти ВООЗ вважають безпечною дозу йоду в 1 000 мкг (1 мг) на добу.

За все життя людина споживає близько 3–5 г йоду — приблизно одну чайну ложку.

Що робити, аби уникнути захворювань щитоподібної залози?

Найпростішою профілактикою дефіциту йоду в організмі є споживання йодованої солі, насиченої цим мікроелементом. Щоби знизити ризики йододефіциту, для приготування щоденних страв замініть звичайну сіль на йодовану.

Щоб уникнути йододефіциту, до щоденного раціону слід включити такі продукти:

  • морепродукти (мідії, кальмари, креветки, ікру);
  • білу рибу (минтай, хек, тріску та ін.);
  • морську капусту (ламінарію);
  • овочі (картоплю, редиску, часник, буряк, томати, баклажани, спаржу, зелену цибулю, щавель, шпинат);
  • фрукти (банани, апельсини, лимони, дині, ананаси, хурму, фейхоа);
  • яйця;
  • молоко;
  • яловичину;
  • волоські горіхи.
Вагітним та молодим матерям варто приймати добавки йоду. Добову норму йоду має визначити лікар. Дітей від одного року чи тих, хто уже на прикормі, годуйте їжею, приготованою із використанням йодованої солі.

Перевіряйте рівень тиреотропного гормону і відвідуйте ендокринолога. Це допоможе вчасно виявити брак гормонів та за потреби скорегувати раціон.