День Незалежності України – щорічне свято в Україні, яке відзначають 24 серпня з нагоди ухвалення у 1991 році Акта проголошення незалежності України. Цей документ, ухвалений позачерговою сесією Верховної Ради УРСР, проголосив створення самостійної української держави.
«За» проголошення незалежності з першої спроби (за Постанову про проголошення незалежності України) проголосував 321 депутат – конституційна більшість. Однак, дехто витягнув картки, щоб не брати участі в голосуванні. Помітивши це, Леонід Кравчук, який головував на засіданні, оголосив, що ті, хто не «встиг» проголосувати, мають написали до секретаріату письмові заяви. У результаті «Акт проголошення незалежності України», який голосувався одразу по тому, підтримали 346 депутатів.
На хвилі піднесення, яке панувало в сесійній залі і за стінами парламенту (засідання транслювалося по радіо), В’ячеслав Чорновіл запропонував внести до парламентської зали синьо-жовтий прапор, з яким українці стояли на барикадах біля російського Білого дому, а також – підняти національний прапор над куполом парламенту. За кілька хвилин прапор з’явився в залі. Однак урочисте підняття його над парламентом відбулося за кілька днів – 4 вересня 1991 р.
Того ж дня, 24 серпня, Верховна Рада ухвалила постанову «Департизацію державних органів, установ та організацій», якою припинялась діяльність організацій політичних партій в усіх органах державної влади та управління, правоохоронних органах, установах радіо і телебачення, інших державних установах, органах і організаціях.
Останнім у той день депутати ухвалили звернення до парламенту та президента РРФСР, у якому «щиро подякували» їм за «героїчні дії по захисту свободи і демократії» під час путчу і висловили впевненість у тому, що «вікові традиції взаємопідтримки прогресивних сил України і Росії і надалі міцнітимуть».
Акт початку дев’яностих – не єдина спроба узаконити незалежність України: протягом буремного 20 ст. різні регіони України оголошували про створення самоврядних держав. Три з них припадали на 1918 рік, зокрема, у січні цього року Українська Народна Республіка оголосила свій Четвертий Універсал.
“Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною Вільною Суверенною Державою Українського Народу. Зо всіма сусідніми державами як-то: Росія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина та інші, ми хочемо жити в згоді і приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки, — власть у ній буде належати тільки Народові України”, – йдеться в документі.
У той же рік проголосили незалежність Кубанська й Західноукраїнська народні республіки. Всі ці державні утворення проіснували недовго: Кубань та УНР більшовики захопили у 1920 році, а державність на заході України не витримала польсько-української війни, тож в липні 1919 року землі Буковини, Галичини й Закарпаття анексували тодішні Польща, Румунія і Чехословаччина.
У 1939 році на території України постала ще одна держава – Карпатська Україна, яка за рік до того здобула автономію у складі Чехословаччини. Однак цей факт не давав спокою Угорщині з її територіальними претензіями. У ніч з 13 на 14 березня угорські частини із гітлерівськими військами вдерлися до Карпатської України і буквально на наступний день Сейм оголосив про незалежність Карпатської України. Але вже 18 березня угорські війська окупували цей регіон.
Але на цьому українська державність не припинила своє існування, оскільки органи цих держав працювали в еміграції.
Чергове проголошення відновлення незалежності Української держави відбулося 30 червня 1941 року у Львові, на той час окупованому німецькими військами. Акт відновлення Української держави виголосив перший заступник провідника ОУН Степана Бандери Ярослав Стецько. Але у плани німців не входило створення самостійної України, тож у вересні 1941 року відбулися арешти та розстріли членів ОУН з боку німців.
І лише за 50 років українці втілили п’яту, найуспішнішу, спробу побудувати власну самоврядну державу: 24 серпня 1991 року Україна здобула довгоочікувану незалежність, яку ми зараз боронимо від нащадків більшовиків.
